![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
А это и правда большая утрата: умер Всеволод Нестайко...
— От знайдибіда, авантюрист шмаркатий! Ванько-о-о! Вилазь зараз же! Бо такого втру маку — тиждень чухатимешся! Вилазь, чуєш!
Ми лежимо в густих бур'янах за клунею, уткнувшись у землю носами, й не дихаємо.
— Вилазь, убоїще, бо гірше буде! Ти ж мене знаєш!
— Знаю, знаю, — ледь чутно зітхає, мій друг і нарешті наважується подати голос.
— Діду! — жалібно озивається він.
— Давай—давай!
— Діду, — ще жалібніше повторює мій друг, — ви одійдіть за хату, ми виліземо. Бо ж ви битиметесь.
— Вони ще мені умови ставлять, вишкварки! Ану вилазьте!
— Та ми ж не хотіли. Ми ж хотіли метро. Таке, як у Києві.
— Я вам дам метра! Я вам такого метра дам, що…
— Ми ж не знали. Ми зараз усе закидаємо — нічого й видно не буде. Одійдіть, діду.
Довго ще тривають переговори. Нарешті дід востаннє лайнувся, закашлявся, плюнув і почовгав за хату.
Ми вилазимо з бур'янів.
Біля свинарника нас зустрічає гундосим рохканням п'ятипудова льоха Манюня, противна й плямиста, як географічна карта.
У-у, скотиняка! Щоб ти…
Це через неї ми вскочили в халепу.
У нас була прекрасна, благородна ідея — провести під свинарником метро. Це мало бути сюрпризом. Перша лінія метро у — Васюківці! Станція «Клуня» — станція «Крива груша». Три копійки в один кінець. Родичі безплатно. З учительки арифметики — п'ять копійок.
Ми вже підкопалися майже до половини свинарника, і раптом непередбачена катастрофа! — клята льоха Манюня провалилася в наше метро. Провалитися вона зуміла, а от вилізти—дзуськи! I зняла такий вереск, що причовгав дід. Ну і…
Гірко зітхаючи, ми засипаємо метро. Раз у раз злодійкувато озираємося — чи не заскочить нас зненацька дід, щоб нам'яти вуха. Хоч і обіцяв він, що не чіпатиме, поки не кінчимо, але хто його зна… Ви б почули, як він лаявся, коли витягав льоху! Ох і лаявся! I де він отих слів набрався?
Проте діда не видно. І поки ми працюємо (а справа це довга й нудна), я вас познайомлю з моїм другом...(с)
Спочивайте з миром, дядьку Всеволод...
Ми лежимо в густих бур'янах за клунею, уткнувшись у землю носами, й не дихаємо.
— Вилазь, убоїще, бо гірше буде! Ти ж мене знаєш!
— Знаю, знаю, — ледь чутно зітхає, мій друг і нарешті наважується подати голос.
— Діду! — жалібно озивається він.
— Давай—давай!
— Діду, — ще жалібніше повторює мій друг, — ви одійдіть за хату, ми виліземо. Бо ж ви битиметесь.
— Вони ще мені умови ставлять, вишкварки! Ану вилазьте!
— Та ми ж не хотіли. Ми ж хотіли метро. Таке, як у Києві.
— Я вам дам метра! Я вам такого метра дам, що…
— Ми ж не знали. Ми зараз усе закидаємо — нічого й видно не буде. Одійдіть, діду.
Довго ще тривають переговори. Нарешті дід востаннє лайнувся, закашлявся, плюнув і почовгав за хату.
Ми вилазимо з бур'янів.
Біля свинарника нас зустрічає гундосим рохканням п'ятипудова льоха Манюня, противна й плямиста, як географічна карта.
У-у, скотиняка! Щоб ти…
Це через неї ми вскочили в халепу.
У нас була прекрасна, благородна ідея — провести під свинарником метро. Це мало бути сюрпризом. Перша лінія метро у — Васюківці! Станція «Клуня» — станція «Крива груша». Три копійки в один кінець. Родичі безплатно. З учительки арифметики — п'ять копійок.
Ми вже підкопалися майже до половини свинарника, і раптом непередбачена катастрофа! — клята льоха Манюня провалилася в наше метро. Провалитися вона зуміла, а от вилізти—дзуськи! I зняла такий вереск, що причовгав дід. Ну і…
Гірко зітхаючи, ми засипаємо метро. Раз у раз злодійкувато озираємося — чи не заскочить нас зненацька дід, щоб нам'яти вуха. Хоч і обіцяв він, що не чіпатиме, поки не кінчимо, але хто його зна… Ви б почули, як він лаявся, коли витягав льоху! Ох і лаявся! I де він отих слів набрався?
Проте діда не видно. І поки ми працюємо (а справа це довга й нудна), я вас познайомлю з моїм другом...(с)
Спочивайте з миром, дядьку Всеволод...